З турботою до та після народження
(097) 324 65 21 (063) 849 90 14

Питання-відповіді

 

«Я мама двох дітей: три і один рік. Діти постійно деруться за іграшки і мене часто мучить питання, чи доцільно купляти дві однакові забавки чи все-таки старатися через плачі і довгі пояснення вчити, що спочатку один бавиться, а потім інший (молодший того в принципі зараз не розуміє).

А в самій ситуації, коли діти дуже деруться за певну іграшку, то краще дати комусь одному, а іншому пояснити, що пограється пізніше, чи педагогічніше забрати від обох і сказати, що побавляться, коли будуть чемні (чи ще щось)?

Ще по можливості поділіться методами покарання для дітей такого віку. Чи коректно і педагогічно ставити в куток?»

 Наспраді, це досить природнє явище. Проте справа тут не зовсім в іграшках, а у перевазі – кожен з дітей намагається завоювати більше простору і уваги. В принципі потрібно постійно (аж поки це не переросте в звичку) нагадувати дітям, що треба ділитись, а старшим піклуватись про молодших, але не силою, а через добровільне розуміння (примушувати не варто, краще проводити аналогії – ти йому не даєш, а він тобі не дасть). Лише тоді формується відкрита братська любов і дружба. Спочатку це може не спрацювати, але наберіться терпіння і це себе виправдає. Але не порушуйте дану обіцянку і не переставайте повторяти визначену ідеологію – тоді діти сприймуть це за норму. І ще одне, ВАЖЛИВЕ, попередьте всіх найближчих людей (татуся, бабусь, дідусів), щоб чинили саме так – єдність вимог ключ до ефективного виховання.

            Краще попросити бавитися разом, як це не складно або ж забрати в обох якщо ніхто не поступається, не надаючи комусь перевагу. Якщо ж хтось взяв перший і вже якийсь час цим бавився, то попросити дати побавитись іншому і якщо не поступається, то не забирати, а провести аналогію і приклад типу “він ж тобі давав (дає), тепер ти йому дай – побавиться і віддасть”. Якщо ж все одно не поступається, то довго не наполягати, а зацікавити іншою іграшкою другого, розрекламувавши її так, щоб першому теж захотілось, а там по ситуації або помінятись або ж відстоювати екслюзивність як покарання, що не поділився.

            В куток ставити не варто, краще придумати місце для покараня – наприклад, кріселко; позбавити іграшок на певний час (особливо, якщо не хоче за собою прибирати), залишати на самоті (якщо немає панічного страху), дотримуватись даного слова не зважаючи на сльози (але не у тих випадках, коли існує неконтрольований плач), просити старшого навчати меншого, домовлятися, і, звичайно ж показувати власним прикладом.

 

«В мене старший синочок 3 рочки , так як він був перший в сімї то привик що вся увага йому все для нього,тепер коли появилась донечка ,відповідно більше уваги приділяється тепер їй (передіти,нагодувати, поносити на руках),хоч і Віталіка також залучаю до того щоб мені помагав і увагу також стараюсь і йоиу приділяти. Але після того як принесли лонечку додому він став страшенно вредний, коли йому щось не так робить все на зло,коли прошу щоб не кричав бо сестричка спить то він кричить на зло і то дуууже голосно,хоч і сестричку дуже любить, незнаю як з цим справитись…»

Перша рекомендація – не піднімати галас у критичній ситуації (не сварити), а краще обняти дитину і пояснити що трапилось. Упередження стосовно старшої дитини загалом не бажані – висловлювання типу “Ти ж старший, повинен піклуватися і показувати приклад…” Вони лише ускладнюють ситуацію і викликають ще більший супротив – дитині важко зрозуміти чому вона повинна раптом про когось піклуватися. Корисним буде попросити старшого навчити чогось меншого або допомогти, а потім постійно в присутності інших розповідати і нагадувати про такі вчинки – дитина почне пишатись своєю участю і намагатиметься більше таких вчинків здійснювати. Але навязування обовязків не приведе до позитивних ассоціацій у дитини, тому все повинно відбуватись невимушено.
 

«В мене сину 3 роки,з ним просто неможливо домовитися.Якщо він чогось не хоче, або навпаки дуже хоче а ми не даємо починається страшенна істерика,як заспокоїти і пояснити?І друге запитання син абсолютно,в присутності татка,не ходить по вулиці ножками,а проситься на ручки,як відівчити?»

   У вас яскраво виражена криза у сина і вам необхідно якнайбільше набратися терпіння і знов і знов повторяти йому як треба себе поводити (криза характеризується відвертим запереченням усіх норм і рамок у які його ставить суспільство), не намагайтеся вчиняти з ним його ж методами – це лише ускладнить його світобачення, яке йому покаже що ви забороняєте йому щось рпобити, але самі так робите. А на рахунок носіння на руках – сприймайте і пояснюйте це йому так – доки ти ще маленький і ви можете його носити – носіть – дуже скоро цей період закінчиться і ви вже не зможете фізично цього робити (за чим потім ще будете сумувати). І не реагуйте на істерику криком – авторитетнішим для дітей завжди стає спокій.
 

«Моїй донці 3р 10міс.ходить вже 5місяців у садок,але часто хворіє(3-4дні походить і два тижні вдома)Спочатку їй подобалось,а тепер вона катигорично відмовляється іти.Просить лишитись вдома,говорить що боїться дітей.Про виховательку говорить,що вона зла.Я догадоюсь чому вона говорить так про вихователя,бо моя якщо боїться починає битись.Прошу поради.»

В такому випадку варіантів може бути декілька: перше, дитина могла відчути переваги того, що вона вдома і є реальна можливість залишатися тут подовше (не варто недооцінювати кмітливість дітей), але варіант, що дитина справді може боятись виховательку – не виключений, вона (вихователь) може викликати тривожність (певну розгубленість і невпевненість). Щоб вирішити таку ситуацію, вам варто підтримувати вихователя в її рішеннях, попередньо розібравшись, що трапилось, а ще попросити вихователя деякий час більш поблажливо ставитись до дитини мотивуючи тим, що дитина не хоче йти в садок. Також це небажання може бути зумовлено певним стресом, що недавно виник (якщо такий був – треба першочергово усунути причину стресу). А битись діти часто починають саме тоді, коли починають ходити в садок (змінюється їхнє природнє середовище) – це їхній спосіб захисту, а інакше вони ще не вміть і їх цьому треба навчити: щоразу при можливості акцентувати на тому, що можна відвернутися і піти, або ж перестати бавитись з тим, хто тебе ображати, чи хробити зауваження.
А на рахунок того, що дитина маніпулює можливістю залишитись дома, то необхідно їй змалювати РЕАЛЬНІ переваги садка і пояснити для чого туди ходити (часто спрацьовує порівняння з роботою – “всі мають роботу, а твоя робота зараз – це ходити в садок”).
 

На запитання відповідає – сімейний психолог, Уляна Бонцьо

online